Слух є здатністю організму сприймати і диференціювати звуки за допомогою звукового аналізатора. Ця здатність реалізується через слухову систему або слуховий аналізатор людини, який являє собою сукупність нервових структур, що сприймають і диференціюють звукові подразнення і визначають напрямок і ступінь віддаленості джерела звуку, тобто які проводять складну слухову орієнтацію в просторі. Звук має амплітуду, інтенсивність і тривалість.
Рівень інтенсивності різних типів звуків
Шелестіння листя – 10 дБ
Шепітне мовлення – 25-30 дБ
Мовлення середньої гучності – 60-70 дБ
Оркестр, голосна музика по радіо – 80 дБ
Шум в поїзді метро – 90 дБ
Удари молотка по стальній плиті – 100 дБ
Шум авіаційного мотору – 120 дБ
Сурдопедагогіка (від лат. surdus – глухий) – педагогічна наука, яка вивчає особливості розвитку, навчання і виховання осіб з порушеннями слухової функції.
Глухота – це тяжкі порушення слуху, внаслідок яких людина не здатна сприймати звукову інформацію в будь-яких або майже будь-яких формах.
Порушення слуху – це постійне або тимчасове погіршання слуху. Люди з порушеним слухом звичайно здатні сприймати певні звукові сигнали, зокрема мову.
Види втрати слуху
Кондуктивна втрата слуху. Захворювання чи травми зовнішнього і середнього вуха або звукопровідних шляхів. Компенсація за допомогою слухових апаратів або лікування хірургічним шляхом.
Сенсорно-невральна втрата слуху. Наслідок ураження волоскових сенсорних клітин внутрішнього вуха або з’єднаних з ними нервів. Коливається у межах від невеликої до глибокої. Часто люди з такими вадами по-різному сприймають звуки різних частот, що заважає їм використовувати слухові апарати.
Змішана втрата слуху. Комбінування кондуктивних і сенсорно-невральних уражень зовнішнього і внутрішнього вуха.
Центральна втрата слуху. Порушення нервів або інших клітин центральної нервової системи.
Групи дітей відповідно до ступеня порушення слухової функції і часу виникнення відхилення
Глухі. Діти з цілковитою відсутністю слуху або його значним зниженням, за якого сприймання, розпізнавання і самостійне оволодіння усним мовленням (спонтанне формування мовлення) є неможливим. Залишковий слух у дитини дозволяє їй сприймати окремі інтенсивні звуки, фонеми, які вимовляються надзвичайно голосно біля вушної раковини. При глухоті самостійне сприймання розмовного мовлення є неможливим. Діти можуть сприймати розмовне мовлення за допомогою слухового аналізатора лише при слухопротезуванні.
Зі зниженим слухом (слабочуючі). Діти зі зниженим слухом (слабочуючі) – це діти з частковою недостатністю слуху, що дозволяє їм самостійно накопичити певний словниковий запас (часто неповний, дещо спотворений), оволодіти певною мірою граматичною будовою мовлення, його лексичною стороною, але в цілому призводить до яскраво виразних порушень мовленнєвого розвитку.
Пізнооглухлі. Пізнооглухлі – це люди, які втратили слух у віці, коли їхнє мовлення було більшою або меншою мірою сформоване. Рівень збереженості мовлення залежить від віку, в якому дитина втратила слух, розвитку її мовлення та умов, за яких формується особистість дитини.
Особливості роботи педагогів з такою дитиною:
робоче місце дитини має бути розташовано так, щоб вона завжди добре бачила обличчя вчителя;
слід вимагати від дитини, щоб вона завжди дивилась на вчителя у момент його мовлення; – слід контролювати, чи почула й зрозуміла дитина матеріал;
необхідно приділяти увагу корекції звуко-буквеного складу слів;
дуже корисно разом з дитиною усно промовляти слова, після правильного їх прочитання;
якщо дитина припускається помилок на письмі, то їх не просто треба виправити, а й проаналізувати з дитиною звуковий склад слова, записати його правильно декілька разів;
роботу над звуковим складом слова необхідно проводити з використанням звукопосилюючої апаратури або вимовляти слова біля самого вуха дитини;
для уникнення помилок перед диктантом повідомити учня про що йдеться у тексті; заздалегідь ознайомити із складним для нього звуко-буквеним складом, значенням і граматичним оформленням слів і словосполучень;
слід спеціально готувати учня до переказу. Наприклад, спочатку пропонують учневі почитати текст про себе, потім послухати, як читає вчитель. Якщо й після цього учневі важко переказувати самостійно, то скласти з ним разом запитання чи план до тексту;
дитині важливо побільше читати самостійно;
всі нові слова необхідно давати дитині у писемній формі;
на уроках математики особливу увагу приділяти розумінню словесної умови задачі, застосовувати наочні засоби;
на всіх уроках необхідно проводити роботу з розвитку мовлення дитини.
Навчання і виховання дитини з вадами слухової функції має бути поєднаним із оздоровленням, корекційними заняттями сурдопедагога з розвитку слуху і мовлення, по необхідності – із лікуванням, заняттями з психологом.
Програми з корекційно-розвиткової роботи для дітей з порушеннями слуху